Зірковий боксер Олександр Усик у Градці: Мені нема що сказати путіну. Росіяни вдерлися в мій будинок

Український боксер Олександр Усик відвідав пресконференцію перед матчем «Полісся» у Градец-Кралове.

На пресконференції, що передувала поєдинку, від українського клубу виступили тренер Юрій Калітвінцев та півзахисник Ілля Чередниченко. Вони розповіли, що наразі можуть займатися спортом, але за потреби готові долучитися до бойових дій у своїй країні.

Знаменитий чемпіон прибув з України до Чехії, і незабаром він розпочне підготовку до реваншу з Джошуа. Усик долучився до лав Територіальної обороні та нещодавно втратив свій будинок у Ворзелі на Київщині, який сьогодні звільнили від окупантів.

Чи можете ви розповісти нам, що ви пережили в Україні за останні тижні? І чи відчували ви, що ваша присутність була моральною підтримкою для інших?

«Найбільше я відчуваю велику підтримку з боку всього українського народу в тому, що я вирішив взяти участь у поєдинку-реванші. Я вдячний за це. Я можу розповісти про те, що я пережив за цей місяць - наприклад, як мої діти бігали до підвалу щоразу, коли оголошували повітряну тривогу. Я не можу нікому побажати нічого подібного, навіть своїм ворогам».

Що сталося з вашим будинком, який нібито окупувала російська армія?

«Мені прийшли повідомлення від сусідів, що росіяни приїхали, але я більше ні з ким не контактую. Туди вже ніхто не може потрапити, тому навіть незрозуміло, який стан. Я знаю лише те, що вони увірвалися, розбили ворота, в’їхали, але я поняття не маю, що там зараз».

Як ви дізнались, що Росія напала на Україну?

«Я був у Лондоні. О шостій я мав їхати, але о п’ятій отримав повідомлення від дружини з Києва, що почалася війна. У той момент було зрозуміло, що літаком я не зможу дістатися додому. Виникла паніка, що робити далі. Ми швидко поміняли квитки, щоб потрапити до Польщі, до кордону відвезли на машині, а коли ми перетнули кордон, друзі відвезли до Києва. Ми були в дорозі сорок вісім годин. Коли я нарешті побачив свою сім’ю, я відчув полегшення від того, що вони зі мною. У мене вдома також були друзі з Маріуполя, чиї будинки повністю розбомбили. Тоді ми швидко почали робити покупки, щоб запастися на найгірші часи. А потім ми допомагали тим, хто цього найбільше потребував».